Лише частина шляху. Як Україна перемагала в Євролізі
11 июля 2017 admin 0 Comments
Sport Arena виділяє особливості успіхів жіночої збірної України з волейболу, в тому числі перемогу в Євролізі.
Легко було б просто взяти та об’єднати дві історії. Протягом одного тижня чоловіча та жіноча збірні України виграли Євролігу, завершивши великим успіхом, мабуть, найкращий рік в історії українського волейболу.
Відразу варто зазначити, що як і у випадку чоловіків, перемогу жіночої збірної переоцінювати не треба. Тут також усі найсильніші команди приймали участь у турнірі світового значення — Гран-прі. Хіба тільки рівень суперників у жінок був трохи вищим, ніж у чоловіків, де взагалі з усіма суперниками навіть збірна України на першій стадії свого розвитку повинна справлятись легко.
У питанні рівня розвитку й найголовніша відмінність двох команд. Угос Крастіньш фактично тільки в травні приступив до роботи з чоловічою командою, йому потрібен був час на ознайомлення з гравців та початок побудови команди.
У Гарія Єгіазарова з питанням часу набагато краща ситуація. Він й раніше тренував збірну України, зокрема минулого року фактично у цьому ж складі команда здобула право зіграти на чемпіонаті Європи. Виходить дещо дивна ситуація. Чоловіки ніби грали з менш сильними суперниками, але при цьому їх результат більше має дивувати. Адже жіноча команда не перший збір йшла до успіху.
Показовим моментом може бути протистояння з Іспанією у півфіналі Євроліги. В кваліфікації до чемпіонату Європи, фінальна частина якого ще пройде в Азербайджані восени, Україна спершу програла Іспанії вдома, проте взяла драматичний реванш в гостях. Цього разу Україна також формально один матч виграла, а потім програла гру-відповідь, проте трохи раніше зуміла забезпечити вихід у наступний раунд.
Різниця у тому, що минулого року команді довелось показати надзусилля та зробити диво, аби пробитись в фінальну частину чемпіонату Європи, перемігши Іспанію. Цього разу потрібно було просто показати свій клас та довести перевагу. Справа не в індивідуальному класі, а саме командному рівні розвитку.
Тому перемога чоловіків вважається більше якимось локальним успіхом, поки що одноразовим, тоді як у жінок помітна саме планомірна робота.
Друга важлива різниця між двома командами стосувалась безпосередньо підготовки та уваги з боку самої Федерації волейболу України. Навряд чи жіноча збірна мала якісь інші можливості для підготовки у порівнянні з чоловіками, проте не треба було особливо слідкувати, аби побачити що хоча б президент федерації Михайло Мельник більше турбується про чоловіків.
Зокрема, збірна зіграла на товариському турнірі в Івано-Франківську, приймала там один з етапів Євроліги та представники команди постійно були в центрі уваги на сайті федерації. Також важливим було відслідковувати успіхи молодіжної збірної України, якій вдалось пробитись на чемпіонат світу.
Поряд з цим жіноча команда перебувала у постійному вакуумі. У перший місяць підготовки взагалі було важко знайти якусь інформацію з Южного, де команда готувалась. Найважливішою допомогою Мельника були успішні перемовини з Олесею Рихлюк, яка вперше за сім років зіграла за збірну.
Зрештою, найдивніший момент підготовки був у тому, що напередодні відбору на чемпіонат світу, за майже місяць роботи, Україна не зіграла жодної контрольної гри. В інтерв’ю Єгіазаров говорив, що ніхто не згоден їхати до Южного на товариські ігри. Але, можливо, потрібно було тоді самим шукати варіант з виїзними іграми чи провести якісь матчі хоча б у тому ж Івано-Франківську.
Все ж відкритим залишається питання, чи виступила команда б краще у відборі на мундіаль, якби були контрольні ігри? Все-таки Азербайджан та Нідерланди були відверто сильнішими.
Сама Євроліга розпочалась вже після завершення відбору. Рихлюк, як і планувалось від самого початку, на цей турнір в збірній не залишилась. Також поїхала з розташування команди основна зв’язка у відборі Олександра Перетятько. Після від’їзду найкращого гравця атаки та найкращого асистента команди склад України став більш слабким, проте команда при цьому почала виглядати міцніше.
Минулого року вдало відбір на чемпіонат Європи Україна проходила сам без Рихлюк та Перетятько. Звісно, вони підсилили команду та допомогли, проте цілком ймовірно, що це була лише разова акція. А у діях Єгіазарова виднілось чітке бажання розвивати саме команду.
У грі з Азербайджаном Рихлюк грала з застудою. Після поразок у двох перших сетах вона сіла на лаву запасних, віддавши місце на полі 20-річній дебютантці збірній Каріні Юрченко. На відміну від Рихлюк, Юрченко відіграла останній сезон не у гранді світового волейболу Волеро із Швейцарії, а в Сєвєродончанці, яка лише в стикових матчах зберегла право грати у вищому дивізіоні чемпіонату України. Щоб називати речі своїми іменами — це не рівноцінна заміна.
Проте Юрченко отримала неоціненний досвід, який їй допоможе в майбутніх матчах у складі збірної. Як би не хотілось, щоб Рихлюк й надалі приїздила до національної команди, але чомусь здається, що навіть на чемпіонаті Європи більше шансів побачити Юрченко.
Не тільки про Юрченко варто говорити.
Важливим для особистого прогресу став турнір для ліберо Аліни Степанчук. Основною на цій позиції була Вікторія Дельрос, але ще в травні стало зрозуміло, що через травму вона не допоможе збірній. Степанчук залишилась фактично одним варіантом з зовсім молодою Христиною Нємцевою, яка й у Хіміку була резервістом Степанчук.
В чемпіонаті України суперниці не дуже напружують ліберо, тому не відразу Степанчук вдалось увійти в ритм. Проте ближче до вирішальних ігор уже в Євролізі вона насправді почала показувати гру високого рівня та піднімати важкі м’ячі.
Відсутність Рихлюк допомагає Україні більш різноманітно грати в атаці. Анна Степанюк отримала нагороду Найціннішого гравця Євроліги. Проте ніхто б не здивувався, якби організатори вибрали інших представниць України Ірину Трушкіну чи капітана команди Надію Кодолу, які також провели два плідних місяці в команді.
Коли на майданчику є гравець рівня Рихлюк, то завжди намагаються заграти саме її. І коли не входить, все одно її змушують атакувати. Тут справа навіть не в персоні зв’язки, хоча в Євролізі пасувала вже Олена Новгородченко, справа в тому, що постійно мінялись варіанти в атаці. Закривали діагональ Кодолі, завжди могла своїм різким ударом пробити Степанюк. Починались проблеми у Степанюк, в першому темпі готова була атакувати Трушкіна.
Сам факт перемоги не має бути частиною якогось процесу. В турнірах приймають участь, щоб їх виграти. До того ж Україна відразу була реальним претендентом на перемогу в Євролізі. Проте для тренерського штабу важливо було й надалі награвати команду, підтягувати молодих гравців та окрім теперішнього думати й про майбутнє.
Окрім Юрченко, уже в рамках Євроліги багато грали інші молоді гравці команди: Тетяна Яцків, Анастасія Чернуха, Діана Карпець, виходила Христина Нємцева. Разом з Рихлюк та Перетятько не було у цій частині зборів також Тетяни Козлової та Інни Молодцової.
Звичайно через народження дітей у жіночого спорту є свої особливості, також своєрідне ставлення до віку. Проте все одно теперішня збірна України може називатись досить молодою, але при цьому вже з досвідом важливих матчів та перемог.
Для самих гравців ця перемога у Євролізі — величезне досягнення. Але досвідчений мудрий тренер Єгіазаров точно дивився на турнір більше, ніж просто на шанс перемогти. Для нього перемога може бути перш за все досвідом, який можна бути використати в майбутньому.
Збірна України — дійсно перспективна не тільки в абстрактному розумінні. Вона вже розвивається за своїм рівнем навіть у порівнянні з минулим сезоном. Цей шлях обіцяє бути довгим та важким.