Відставання вимірюється уже не роками. Як Україна провалила повернення в Київ
26 марта 2018 admin 0 Comments
2222128
В избранное
26 марта 2018, 8:18
Відставання вимірюється уже не роками. Як Україна провалила повернення в Київ
Алексей Мандзий
Відставання вимірюється уже не роками. Як Україна провалила повернення в Київ
Відставання вимірюється уже не роками. Як Україна провалила повернення в Київ
https://i.sportarena.com/2018/03/2018-03-26-03.14.34-1920×465.jpg
Кореспондент Sport Arena Олексій Мандзій ділиться враженнями від двох невдалих матчів жіночої збірної України з гандболу, один з яких відбувся в напівпорожньому київському Палаці спорту.
…
- Vkontakte
- Google Plus
Кореспондент Sport Arena Олексій Мандзій ділиться враженнями від двох невдалих матчів жіночої збірної України з гандболу, один з яких відбувся в напівпорожньому київському Палаці спорту.
Майже два роки тому, у червні 2016 року, жіноча збірна України програла Сербії (26:31) у вирішальному матчі відбору на Євро-2016 у Палаці спорту. Той матч відкрив нову, далеко не найприємнішу, сторінку в історії українського гандболу — жіноча національна команда вперше не потрапила на континентальну першість, а відбулося це при порожніх трибунах Палацу спорту. А трохи раніше у цьому ж залі двічі грала чоловіча збірна — глядачів було ще менше (якщо вони взагалі були).
Три невдалі спроби зібрати людей в Палаці спорту — загальна кількість глядачів за офіційними даними склала 1830 людей — змусили федерацію гандболу шукати альтернативу головній спортивній арені країни. Оренда Палацу спорту дорога, а жодного результату це не приносило. Так і виник варіант з передислокацією матчів в Суми: відносно хороший зал та голодна до матчів українських збірних публіка.
О, диво! Усе спрацювало. Спершу в манежі банківської академії люди збиралися на матчі чоловічої команди, а пізніше — сюди ж приїхала і жінки. Неймовірна підтримка, велика кількість глядачів, яких не відлякував навіть платний вхід — Суми стали крутою домівкою для українського гандболу.
Чому Суми – чудова домівка для українського гандболу
Та незважаючи на це, федерація не забувала про Київ. І за першої ж нагоди повернула український гандбол в Палац спорту. Саме тут жіноча збірна запланувала провести два останні матчі у відборі на Євро-2018: проти Швейцарії (матч уже зіграний) та Норвегії (відбудеться наприкінці травня).
Схема, в принципі, зрозуміла — спершу мав бути матч проти аутсайдера, де українки повинні показати силу та заманити глядача. А далі гра проти найсильнішої європейської команди, відповідно люди йшли б не тільки на своїх, але й на суперника.
У теорії — план хороший. Однак усе пішло не так з самого початку.
***
Спарені матчі проти Швейцарії мали принесли Україні легкі чотири очки, що відкрило б для синьо-жовтих шлях на Євро-2018. При всій повазі до швейцарок, вони аж ніяк не виглядали командою, яка може здолати Україну. Жіноча збірна Швейцарії з гандболу — це така собі футбольна Мальта, яка здатна перемогти хіба ще слабших за себе суперників, але їй аж ніяк не під силу тягатися з сильнішими. Статистика особистих зустрічей більш ніж красномовна — 4:0 на користь українок.
Але хіба синьо-жовта збірна (неважливо, з якого виду спорту) здатна просто довести свою перевагу? Смішне запитання. Звісно, ні.
Швейцарки, попри усю обмеженість в кадрах, зуміли здивувати українок, які в першому матчі, схоже, банально недооцінили суперника. Свою роль зіграла також й зміна тренера в Швейцарії: український штаб толком не підготувався до манери гри опоненток. Синьо-жовті виявилися неготовими до надзвичайно жорсткої та в’язкої гри в захисті, а за відсутності Ольги Передерій як слід не працювала лінія української збірної.
Жіноча збірна Швейцарії з гандболу — це така собі футбольна Мальта, яка здатна перемогти хіба ще слабших за себе суперників, але їй аж ніяк не під силу тягатися з сильнішими.
Гандболістки з України нервували, а невеликий зал біля однієї з залізничних станцій в Швейцарії (так, зал навіть не в населеному пункті) гнав своїх спортсменок вперед. Квінтесенцією усіх проблем синьо-жовтих став єдиний (!) тайм-аут в матчі, взятий за три хвилини до кінця матчу. Взяв його не головний тренер Борис Чижов, а такий собі тренер-консультант Андрій Мельник, який і проводив бесіду з командою.
Хто ж такий цей тренер-консультант і чому він дозволяє собі командувати командою у присутності головного тренера? Барабанний дріб… Виявляється, Андрій Мельник — президент федерації гандболу України. Яка «несподіванка»!
"Прекрасне" з вчорашнього матчу жіночої гандбольної збірної України. Трохи більше трьох хвилин до кінця матчу, програємо — береться таймаут.
Усю хвилину з гравцями говорить не тренер (стоїть по центру і мовчить), а президент федерації. А й справді — нащо тренер взагалі? Він хто? pic.twitter.com/ZeJ8jgRRbQ
— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) March 22, 2018
Після тайм-ауту імені Мельника синьо-жовті гандболістки не закинули жодного м’яча, натомість пропустили ще три. Як наслідок, поразка від швейцарок з різницею в шість м’ячів (15:21) — так низько жіноча українська збірна не падала давно.
***
На жаль, це ще не кінець історії.
Другий матч проти Швейцарії відбувся у Палаці спорту в Києві. За офіційними даними на трибунах було 1950 людей — насправді глядачів було десь вдвічі менше. Зрештою, а як точно підрахувати кількість людей, якщо вхід на арену вільний, а про жодні квитки мова навіть не йде?
Отож-бо й воно. Красива цифра, яка повинна довести, що гандбол в український столиці цікавий хоч комусь. Він й справді цікавий — друзям та знайомим збірниць, молодим гандболісткам, які приїхали великими командами на гру, а також декільком десяткам небайдужих киян.
Чи могло бути по-іншому? Звісно. Якби федерація провела хоч якусь роботу з вболівальниками, на трибунах зібралося б, як мінімум, вдвічі більше людей, і тоді не довелося б домалювати гарні цифри в протоколі. Однак федерація обмежилася відео-зверненнями гандболісток на своїх сторінках в фейсбуці, які репостилися на основну сторінку ФГУ. От така робота, пані й панове.
Збірна запрошує на гандбол!Неділя, 25 березня УКРАЇНА — ШВЕЙЦАРІЯКиїв. Палац спорту. Початок о 19.00
Posted by Федерація гандболу України on Freitag, 23. März 2018
Тренер-консультант, а за сумісництвом президент федерації (чи усе навпаки?) Андрій Мельник, вважає, що цього достатньо. Більше жодної інформації про гру не було — навіть про те, що вхід вільний. І якщо така халтура працювала в Сумах, де люди спраглі до великих спортивних подій, то в Києві треба працювати по-іншому. По-серйозному, а не ось так.
Бо навіть та тисяча присутніх (о’кей, довіряємо протоколу та вважаємо, що гру відвідало дві тисячі) була абсолютно інтертною впродовж усього матчу. Байдужі бджоли не гудуть — такий варіант української приказки підійде для опису ситуації на трибунах. «Україно, ви де? Швейцарію чути більше, ніж вас», — закликав Ігор Грохоцький, запрошений співак, а заодно імпровізований співведучий гандбольного дійства.
Усі спроби Грохоцького завести публіку були марними. Викрики «defense» від швейцарок лунали потужніше, ніж будь-що від українських вболівальників. Схожа ситуація була й на паркеті: господарки грали занадто повільно та необережно, тоді як гості викладалися не на 100%, а на 120%.
Байдужі бджоли не гудуть — такий варіант української приказки підійде для опису ситуації на трибунах. «Україно, ви де? Швейцарію чути більше, ніж вас», — закликав Ігор Грохоцький, імпровізований співведучий гандбольного дійства.
Швейцарки не могли забити протягом стартової 10-хвилинки, але згодом відіграли відставання в чотири голи та пішли на перерву при нічийному рахунку. Початок другого тайму вони знову провалили (ривок 3:0 від українок), однак тренер одразу відреагував — гості перейшли на гру з сьомим польовим гравцем, що загнало в ступор українок.
Швейцарія «роздягала» суперниць завдяки більшій кількості гандболісток, спокійно виводячи на кидок своїх крайніх. Воротар України Юдіт Балог намагалася творити дива, але що зробити, коли твої партнерки чотири рази не потрапляють в порожні ворота? А ще в добрій дюжині випадків просто не кидають в незахищені ворота, бо не встигають подумати про це.
Тренер-консультант Мельник, звісно, знову виконував функції головного. Він брав тайм-аути, він розмовляв з гандболістками та він роздавав завдання. Але «консультації» не працювали — українки й далі грали повільно, не знаючи, як проходити захист суперниць. А тренер-консультант, як і головний тренер, ніяк не міг допомогти.
May 4, 2016
Щирі емоції Швейцарії після історичної перемоги в Києві
Більше, здається, допомагали господаркам навіть швейцарки, які двічі заробляли 7-метрові пенальті в свої ворота через неправильну зміну гравця. Такі прості й банальні помилки свідчать про низький рівень майстерності гравців, але цього виявилося недостатньо для України — мінімальна поразка (21:22), другий поспіль програний матч Швейцарії.
***
Після цієї поразки шанси українок на вихід на Євро зменшилися майже до нуля. Тепер синьо-жовтим потрібно не тільки перемагати Хорватію на виїзді, але й старатися зачепитися за очки в домашньому матчі з Норвегією. А ще — сподіватися, що Хорватія з хорошою різницею обіграє Швейцарію на виїзді.
Коротше кажучи, це не завдання, а повноцінний сюжет для нової частини «Місії нездійсненної».
Але найгірше зовсім не те. Швейцарія показала, в якій кризовій ситуації знаходиться український жіночий гандбол. Та й увесь ганбол взагалі: ніхто не забув про недавню поразку чоловічої команди від італійців. У той час, коли швейцарки грають увесь тайм з сьомим польовим гравцем, прагнучи ризикувати, українки навіть не вміють захищатися проти такої тактичної схеми. Ігрове відставання вимірюється уже навіть не роками.
Намагання повернутися в Київ — провальне, як на нього не глянь. Байдужі трибуни, дорога оренда, відсутність якогось прибутку (ах так, попкорн в буфеті купляли охоче) — заради чого усе це? Заради задоволення власного его?
Надали швейцарці урок також поза межами майданчика: можна грати навіть не в населеному пункті, якщо це приносить тобі підтримку. Намагання повернутися в Київ — провальне, як на нього не глянь. Байдужі трибуни, дорога оренда, відсутність якогось прибутку (ах так, попкорн в буфеті купляли охоче) — заради чого усе це? Заради задоволення власного его?
І хотілося б думати, що ні, але потім мимоволі згадуєш, що президент федерації — це тренер-консультант збірної, тобто де-факто головний тренер команди. У цей момент пазл складається, усе стає на свої місця. Шкода лише, що гандбол в Україні продовжує скочуватися на дно.