Джордж Веа: з роздягальні – в президенти
29 декабря 2017 admin 0 Comments
99
В избранное
29 декабря 2017, 18:48
Джордж Веа: з роздягальні – в президенти
Павел Кушнерук
Джордж Веа: з роздягальні – в президенти
https://i.sportarena.com/2017/12/f-weah-b-20171230.jpg
Sport Arena розповідає, як володар Золотого м’яча опинився у президентському кріслі Ліберії.
…
- Vkontakte
- Google Plus
Sport Arena розповідає, як володар Золотого м’яча опинився у президентському кріслі Ліберії.
Спортсмени-політики – річ у сучасному суспільстві абсолютно не нова. Менні Пак’яо, Віталій Кличко, Андрій Шевченко, Кахабер Каладзе, Гаррі Каспаров та ще безліч колишніх чи дійсних спортсменів отримували депутатський мандат. Хтось справді зумів збудувати кар’єру, як у випадку з Каладзе, який раніше виконував обов’язки віце-прем’єра та міністра енергетики Грузії, а зараз опинився у кріслі мера Тбілісі. Хтось виставив та досі виставляє себе на посміховисько (пригадуємо досвід Шевченка, а також Кабаєву, Валуєва та решту блазнів Єдиної Росії), а хтось поки лише говорить про наміри з часом спробувати нову роль – наприклад, Хосе Луїс Чилаверт, що приймав та приймає активну участь у житті Параґваю.
А от Джорджу Веа підкорився найвищий щабель – володар ЗМ 1995 року став президентом цілої країни. Взагалі громадськість зі скепсисом відноситься до спортсменів, закриває очі на їхню присутність в уряді, оскільки вважає гвинтиками системи, а тут екс-футболісту довірили нечувану відповідальність та ще й у кризові для Ліберії часи. Що тут приховувати – Джордж отримав у розпорядження найбіднішу державу Африки, рівень безробіття якої станом на 2016 рік сягнув 85 відсотків, країну, що не може оговтатись від наслідків перевороту, громадянської війни, санкцій та вірусу Ебола. Можливо, Веа – це не та людина, якій під силу впоратися з такими потрясіннями? Тут, якщо поміркувати, і висококваліфікованим фахівцям довелося б хапатися за голову, не те що в минулому зірковому нападнику – Ліберія перебуває під особливим наглядом миротворців ООН, а її судова, виконавча та законодавча гілки влади потребують нагальних кардинальних реформ. Чи є у Веа належний досвід? Чому саме він має таку повноту влади? Спробуємо розібратися.
Одразу скажемо, що футболіст завжди цікавився та висловлював свою позицію щодо подій в рідній країні. Він став безпосереднім свідком громадянської війни, вогні якої палали з 1989 по 2003 роки, бачив становлення «ескадрону смерті» на чолі з Чарльзом Тейлором і формування повстансько-партизанського руху, що кинув виклик режиму, коли воєнно-польовий командир таки дістався до президентського крісла. Стабілізація ситуації, яку Тейлор майстерно завуалював принципами демократії, насправді принесла катастрофу – 200 тисяч жертв (за іншими оцінками – 250), півмільйонний відтік мігрантів та методичне усунення опозиції. Весь цей час Джордж стояв на ногах – в 1994-му він став послом ЮНІСЕФ у справах дітей, надавав гуманітарну допомогу, шукав кошти для відбудови шкіл та лікарень.
Додаткові бали та стрімкий злет в очах пересічних ліберійців Веа безумовно приніс Золотий м’яч – ви уявіть, перший виходець із Африки заслужив визнання футбольної богеми, вмить піднявшись в очах жителів чорного континенту на одну сходинку зі знаменитим камерунцем Роже Мілла. Гравець Мілану не просто змусив уболівальників заглянути в карту, щоб з’ясувати, де ж розташована Ліберія, а вкотре привернув увагу ООН до проблеми національного масштабу. Джорджу пасувала роль мецената та амбасадора ЮНІСЕФ – він ось так міг говорити про наболілі теми, хоча батьківщину покинув у 1987-му, а в Європі проживав уже дев’ятий рік. Але, як виявилося, для нього цього було замало.
Можливо, на Веа так сильно вплинув Нельсон Мандела, що у свій час назвав футболіста гордістю та майбутнім Африки – в голові Джорджа перемкнувся умовний тумблер, і він вирішив присвятити себе політиці. Цей момент наступив у 2003 році, коли форвард догравав у ОАЕ – якраз тоді Ліберія здихалася Тейлора, що був змушений тікати в Нігерію (через три роки диктатора-людоїда спіймала ЦРУ та передала Гаазькому суду). Чи був це зважений крок з боку Джорджа? Якщо чесно, то перше висування його кандидатури у 2005-му було приречене на провал – вчорашній гравець сформував партію «Конгрес за демократичні зміни», але не підготував переконливу програму.
«В мене немає досвіду, але я готовий боротися. У мене добрі наміри: я хочу, щоб у людей була освіта та електрика», – заявив Веа. Незважаючи на те, що країна перебувала в розрусі, розраховувати на успіх у виборах за рахунок найнеобхідніших потреб – не що інше, як популізм. Тим паче, коли головним опонентом у дебатах була Елен Джонсон-Серліф – видатна економістка, що мала досвід роботи та зв’язки в ООН, МВФ, диплом Гарвардського університету; вона могла похизуватися підтримкою мас – її, як політичного в’язня, поважали за переконання. Зрештою, кому б ви довірили формувати апарат – медійній особистості, чиї нічим не підкріплені слова лунали з Парижу чи Мілану, чи політику проамериканської орієнтації, що вмовила Барака Обаму «списати» борг в 4,7 мільярда доларів? Відповідь очевидна. Серліф блискуче «зіграла» на гендерній рівності – жіноча частина електорату всіма руками проголосувала за Елен, тоді як Веа не мав родзинки, якою б міг підкріпити образ, близький народу. Так, він малим скитався нетрями Монровії та бідував, але хіба цього вистачить, щоб достукатися до сердець публіки, яка все це і так відчувала на собі?
Джордж програв в другому турі, набравши 40,6 відсотків, тоді як його опонент – 59,4. Гравець звинуватив Серліф у фальсифікації, пригрозив бунтом та закликав прибічників вийти на вулиці, але зустрівся з блискавичною відсіччю. Не Елен, а самих виборців, які й правда заполонили площі, але з вигуками «Ні – Веа, ні – війні!». Аби не дискредитувати себе повністю, легендарний голеадор погодився з результатами. І взявся надолужувати упущене – вчитися, як це бути політиком. Як правильно спілкуватися, адже ораторська майстерність – важлива складова (преса і зараз називає Веа небагатослівним, але президент хоча б випромінює позитив та енергійність) та як керувати – Джордж перебрався в США, де вивчав менеджмент, право, юриспруденцію та політологію.
В 2011 році Веа відмовився від політичної гонитви і Серліф переобралася на другий термін. Вона, хоч і завоювала статус «залізної леді» (за аналогією з Маргарет Тетчер), та все ж була далеко не ідеальною. Перше президентство Елен мало як позитивні, так і негативні відгуки – наприклад, їй вдалося навести порядок на вулицях (запросивши у США 3 тисячі миротворців), зменшити держборг з 1381 відсотка до 47-ми, збільшити зовнішні інвестиції до 16 мільярдів доларів і закласти основи малого та середнього бізнесу. Звучить непогано, але при цьому найближче оточення Серліф просочилося в усі структури, розвинулися шалена корупція та кумівство. Президентку звинуватили у збагаченні та приховуванні реальних доходів, в той час як звичайний ліберієць в день заробляв півтора долари. Плюс країну трусонуло від вищезгаданої Еболи – Елен не взяла під контроль вірус і не змогла оперативно призупинити поширення хвороби. За розвитком подій Веа спостерігав, перебуваючи на посаді конгресмена – в 2014 році він зайняв крісло очільника графства Монтсеррадо. І намотував на вус усі хиби Серліф та її поплічників – ті важелі, які успішно використав в 2017-му.
З другої спроби Веа не схибив. З двадцяти претендентів швидко відсіялося та залишилося тільки три – віце-президент Джозеф Бокаї, юрист і голова тамтешнього сенату Чарльз Брамскін та, власне кажучи, сам Джордж. Цього разу він зробив кращу промокампанію – лозунг «Зміни заради надії» та постер, що врізався у пам’ять, знайшли схвальну реакцію серед електорату.
Щодо самих виборів, то вони по факту не відбулися – Брамскін вибув на користь Бокаї, а той капітально провалився, самотужки викопавши собі політичну могилу. Справа в тому, що Джозефа викрили у підкупі – «внук бабусі», як іронічно називали праву руку Серліф (що збиралася піти в тінь, але аж ніяк не зменшувати вплив), попався на хабарах, які спрямовував на підробку голосів. Бокаї, звісно ж, відхрещувався від обвинувачень та був допущений до боротьби, але вона прогнозовано не відбулася – люди, бачачи як Елен гарячково прикриває свого висуванця та розуміючи, що зміни навряд чи відбудуться, в 12-ти з 15-ти округів підтримали Веа.
По ідеї Джордж став президентом, оскільки залишився єдиним прийнятним кандидатом, не заплямованим в кулуарних інтрижках. Не факт, що ним усі задоволені (а так і є), але з чогось треба було вибирати, правда? В Веа бачать палкого демократа та вірять, що він вдихне в країну нове життя, а працювати йому є над чим. Якщо ж екс-футболіст зазнає невдачі (а скептики розцінюють Джорджа як авантюру), то все одно знайдуться ті, хто у будь-якому випадку видихне з полегшенням. В глибині душі країна знає на що пішла та прийме будь-кого, хто їй гарантує – війна та епідемії більше ніколи не постукають в домівки простих людей.