«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол | Мир спорта
Мир спорта

The Beauty of Sports

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

1 января 2018 admin 0 Comments

  • О проекте
  • Авторы
  • |
  • Трансферы
  • Прогнозы
  • Телепрограмма
  • Афиша
  • Лента новостей
  • Матч-центр

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

  • Футбол
  •  
  • toggle menu

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

99

В избранное

31 декабря 2017, 18:27

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

Артур Валерко

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол


https://i.sportarena.com/2017/12/2-25.jpg
Півзахисник Тарас Сеньків розповів Sport Arena про свої виступи в чемпіонаті Люксембургу.

  • Facebook
  • Vkontakte
  • Twitter
  • Google Plus

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол


Півзахисник Тарас Сеньків розповів Sport Arena про свої виступи в чемпіонаті Люксембургу.

Географія українського легіонерства стрімко розширюється – причому, список країн, у яких виступають українські футболісти, поповнюється за рахунок настільки екзотичних чемпіонатів, про які у нас мало хто щось знає. Один із них – люксембурзький. Там останнім часом засвітилося відразу двоє наших земляків. Денис Сурма із Вінничини пробував сили у клубі Уніон Реміх-Боус (нині грає вже у нижчих лігах Німеччини за Еранґ Пфальцель), а львів’янин Тарас Сеньків за цей час встиг змінити вже два люксембурзьких клуби й почати тренувати місцевих юних футболістів.

Після клубу Вінеска Енен він перейшов у Дарінґ Ехтернах. Команда Сеньківа лідирує у третьому дивізіоні, а сам Тарас божить у Люксембурзі. В його активі – 7 голів та 10 результативних передач, він лідирує у списку найкращих бомбардирів та асистентів сезону. Як карпатівський вихованець опинився у Люксембурзі й що скаже про місцевий футбол? Тарас Сеньків розповів про незвичайну країну розміром із Жовківський і Дрогобицький район та її чемпіонат, де грають футболісти, які вистояли нещодавно перед Ґрізманном, Мбаппе та Поґба.

«Дружина у Люксембурзі є тренером з художньої гімнастики, а я – з футболу»

– Тарасе, передовсім, про вас. Ви пройшли школу Карпат, грали за Демню, золочівський Сокіл та соснівський Рочин/Гірник. Що змусило зробити такий різкий крок і переїхати за кордон?

– Так, я навчався в СДЮШОР Карпати в групі 1990 року народження, де моїм першим тренером був Роман Степанович Деркач (хороший фахівець в сфері футболу, який надалі продовжує виховувати кваліфікованих футболістів). Ми були першим випуском Романа Степановича й одразу стали фіналістами чемпіонату України серед дитячих команд сезону 2004/2005 років. Серед моїх товаришів по тій команді ще продовжують виступати кілька хлопців у чемпіонаті Львівської області, Сашко Гринишин – у третьому дивізіоні Словаччини, Андрій Пітуля – у футзальній Енергії. Володимир Гудима зараз без клубу, але донедавна виступав у польському першоліговому ФК Хробри (Ґлоґув).

Щодо мене, то найяскравіші моменти залишились у пам’яті від двох клубів. Разом із СКК Демня та (на той момент клуб називався саме так) Гірником (Соснівка). З Гірником у сезоні 2013 року чемпіонату Львівської області за два матчі до закінчення вели боротьбу за перше місце, але в підсумку стали третіми. З СКК Демня в сезоні 2015 стали срібними призерами чемпіонату області, а також стали фіналістами Кубка України серед аматорів, що давало право брати участь в попередньому етапі розіграшу Кубка України.

Що змусило мене переїхати в Люксембург? Перше – це стосунки на відстані, друге – це дві перенесені операції на колінах, після яких мені дуже важко було психологічно повернутися у футбол в ролі гравця. У 2014 році моя дружина Оля Денькович (майстер спорту з художньої гімнастики) отримала запрошення працювати тренером зі свого виду спорту в Люксембурзі. Радилась зі мною, довго сумнівалася, бо великого бажання їхати не мала. Зваживши всі за і проти, знаючи, що все просто не буде, будуть нові труднощі, ми все таки вирішили ризикнути…

Так, слідом за Олею, я й опинився у цій країні.

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

– Чимало молодих іноземних футболістів поєднують в Люксембурзі футбольні виступи з навчанням.

– Ні, це не про мене – я вищу освіту вже маю (навчався у Львівському державному університеті фізичної культури на факультеті фізичного виховання, де здобув ступінь магістра). У серпні 2013 року мені запропонували роботу на кафедрі футболу ЛДУФК. Також, паралельно, здобував тренерську ліцензію «С» УЄФА, у 2016 році здобув ліцензію «В» УЄФА, а в 2017 пройшов успішно співбесіду на ліцензію «А».

На даний момент в Люксембурзі вивчаю тільки іноземні мови, тому що їх тут необхідно знати мінімум три (німецька, французька та люксембурзька). Дуже допомагає в цьому плані спортивна практика, адже виступаю у команді, постійно маю мовну практику.

– Як живеться у Люксембурзі після Львова?

– Ми з дружиною знімаємо квартиру в Гревенмахері. Це красиве містечко з населенням 4 794 осіб, яке розкинуте на пагорбах вздовж берега річки Мозель. Тут дуже гарно – місто знаходиться між насадженнями виноградників, славиться виноробством, тут розташований відомий завод Caves Bernard-Massard. А ще тут дуже красивий дорожній міст через річку Мозель, що з’єднує Гревенмахер з німецькою стороною. Є природний заповідник Кельсбах. Туристи люблять відвідувати старе місто. Є міський сад, який славиться екзотичними метеликами. Словом, тут красиво і комфортно.

Мабуть, що найбільш спільного є зі Львовом, це погода. Тут багато дощів. Різниця тільки в зимовий період: зима не настільки сніжна, ніби наша пізня осінь. Але загалом Львів, звісно, значно більше місто, його не можна порівняти з Гревенмахером, у Львові є на що подивитись. А тут люди просто живуть, забезпечивши для цього комфортні умови та чистоту й порядок. Приїхавши вперше у Люксембург, я був приємно здивований і захотів залишитись. Тут досить симпатично.

– Ви свідомо шукали можливості пограти у місцевому футболі чи це вже пізніше, дізнавшись про ваші вміння, вас у команду запросили?

– Напевно, я б вирішив у якийсь час повернутися в футбол, але спершу було не до цього. Два місяці я просидів без роботи, без команди, весь цей період займався собою. Ми з коханою зробили мені резюме французькою мовою, почали розсилати його через Е-mail, розносити по поштових скриньках.

Але підсвідомо я розумів, що саме тут починаються мої труднощі. Якщо я хотів залишитися в футболі, мав перемогти кілька проблем. Перше – це мовний бар’єр, адже для того, щоб працювати тренером, знання мови – один із основних інструментів. Друге – це був мій третій місяць після операції, як гравець, я ще не був готовий фізично та лишався без ігрової практики.

І ось в один прекрасний момент дзвінок, у слухавці – «Можно Тараса?» російською мовою. Я взяв слухавку, пару хвилин бесіди – і домовились, коли я прийду на тренування. Як виявилось, це був відомий екс-гравець збірної Люксембургу Міхаїл Заріцкій (він сам з Ленінграду, пробував сили в Зеніті і менхенґладбахській Борусії, а потім опинився тут і зіграв 15 матчів за місцеву національну команду).

На той момент він тренував команду Вінеска Енен, яка виступала в третьому дивізіоні чемпіонаті Люксембургу. Це було друге коло, вони посідали перше місце, що давало право підвищитись у класі, вийшовши у 2 дивізіон. Для мене, після травми та операції, нової людини у цій країні, це був шанс.

«Чемпіонат Люксембургу – це 104 команди»

– І що для себе зауважили?

– Враження вже після першого тренування було таке, що це мені під силу, і тут я зможу набрати форму. Тож я швиденько повернувся в Україну, щоб впорядкувати документи і влітку вже отримав міжнародний трансферний сертифікат, який давав мені право офіційно грати у чемпіонаті Люксембургу. Але так сталося, що за Вінеску я зіграв тільки перше коло сезону 2016/17 (та й то – кілька з них пропустив, бо паралельно здобував тренерську ліцензію «В» УЄФА). Після першого кола у головного тренера виникли певні нюанси з керівництвом Вінески і він залишив клуб. Але згодом Міхаіл Заріцкій очолив Дарінґ Ехтернах в третьому дивізоні і знову запросив мене. Що мені було робити? Звісно, погодився. Ця людина першою в мене повірила, я не міг інакше. Також мені запропонували тренувати дітей, тож я отримав ще й такий досвід.

– Який він, місцевий футбол? Який він за стилем, чи багато технічних, обучених гравців?

– Попри те, що всі критикують рівень люксембурзького футболу, я маю сказати, що не все так просто і не такий він уже й поганий. Судіть самі, Люксембург має аж п’ять рівнів у своєму чемпіонаті: BGL Ligue — 14 команд, Ehrenpromotion — 14 команд, 1.Division — 2 групи по 14 команд, 2. Division — 2 групи по 14 команд, 3. Division — 2 групи по 10 команд. Порівняємо з Україною: 12 (!) команд в УПЛ, 18 у Першій лізі, 22 у Другій, ще аматори – всеукраїнські та обласні, районні. Ось і виходить, що Люксембург – країна розміром з два райони нашої Львівської області – має 104 команди. Не так вже й погано, правда?

Щодо місцевого футболу. За стилем, скажімо так, пропагують комбінаційний футбол, однак це стосовно радше перших трьох ліг, а в 2 і 3 дивізіонах більш силовий футбол з індивідуальними діями.

– Ви встигли пограти у двох різних люксембурзьких лігах. Наскільки вони відрізняються за класом? Чи велика різниця з вищою лігою?

– Вони між собою нічим не відрізняються – практично однакові, але якщо взяти вищу і нижчу, то різниця велика. Ця різниця відчувається вже в Ehrenpromotion (аналог нашої української Першої ліги). Звісно, прагну пограти на такому рівні. Але ще набираю хід після травми й операції.

– Люксембурзький футбол дуже залежить від сусідніх країн. За великим рахунком, справжню футбольну освіту місцеві отримують або у французькому Меці, або у німецьких містах… А що із місцевим дитячим футболом?

– Це правда, але не все так плачевно у розвитку їхнього дитячого футболу. Проблемою є, мабуть, кількість занять футболом. Ми займаємось двічі на тиждень, а це дуже мало для дитячого футболу. На першому місці тут освіта дітей. У більш сильних школах, де відібрані найперспективніші діти, інша ситуація, вони займаються частіше. Як приклад, одна із найсильніших футбольних шкіл – Расінґ Уніон.

Зате практично у кожному невеличкому містечку, де є футбольна команда, при ній функціонує футбольна школа, яка набирає мінімум 7 груп які поділяються на Bambini — U-7, Pupilles — U-9, Poussins — U-11, Minimes — U-13, Scolaires — U-15, Cadets — U-17. Я у себе в школі працюю з групою Scolaires — U-15. Ми беремо участь у змаганнях в дитячій футбольній лізі, приведу на прикладі нашої вікової групи, скільки є ліг: Classe 1 — 6 команд, Classe 2 — дві групи по 6 команд, Classe 3 — дві групи по 6 команд, Classe 4 — дві групи по 6 команд, Classe 5 — три групи по 6 команд, Classe 6 — чотири групи по 6 команд.

Практично аналогічна ситуація по інших вікових групах.

Я вважаю, що для такої маленької країни робиться дуже багато для розвитку дитячого футболу.

– І всім їм є де займатися?

– Якщо взяти інфраструктуру по Люксембургу, то практично кожна команда має два футбольних поля (одне з натуральним, а друге – із синтетичним покриттям). А ще є маленькі майданчики з синтетичним покриттям. На даний момент наша команда грає на синтетичному покритті, бо натуральний газон на реконструкції. Третій дивізіон практично весь грає на синтетичних газонах, а починаючи з другого дивізіону – всі поля натуральні, високої якості, за винятком 2-3 команди. Загалом, проблем з інфраструктурою в Люксембурзі немає. Тут все на високому рівні – починаючи з полів і закінчуючи інвентарем для тренувань.

Ось, приміром, у серпні розпочали будівництво нового великого стадіону, який буде вміщувати 9,385 чоловік, старий вміщував 8 125. Є умови й і для інших видів спорту. Скажу, що тут є багато людей, які займаються фізкультурою. Просто для задоволення, для здоров’я. Вони вже ментально дійшли до того, що варто стежити за своїм самопочуттям та тілом.

«Португальський» клуб, за який я граю, розташований у «Малій люксембурзькій Швейцарії»

– Якщо співставити ваші два люксембурзькі клуби – Вінеску з Енена та Дарінґ із Ехтернаха, на чию користь порівняння?

– Вінеска та Дарінґ – дві різних команди: і по структурі, і по місцю розміщення, і по клубній філософії.

Вінеска представляє маленьке селище Енен, населення якого складає 500 чоловік. Мені було досить зручно саме тут починати свої виступи, тому що містечко це розташоване на березі річки Мозель всього за 12 км від Гревенмахера.

Дарінґ – більш амбітна команда, можна сказати, це португальський клуб. У місті дуже багато живе виходців із цієї країни, тож за цей клуб також виступає багато португальців – це діти емігрантів, які народились уже в Люксембурзі і мають місцеве громадянство. Два роки тому вони виступали в першому дивізіоні, але не змогли втриматись і опинилися в третьому. При клубі функціонує школа. Нині ставка поставлена на власних вихованців, тому випускникам приділяють особливу увагу. У нас наймолодша команда в третьому дивізіоні, середній вік складає 23 роки.

Для того, щоб Дарінґ швидше підвищився у класі, головним тренером запросили Міхаіла Заріцького. Він знаний у футбольних колах як екс-гравець збірної Люксембургу та таких клубів, як Авенір та Мертціг із вищої ліги. Він двічі ставав найкращим бомбардиром та визнавався найкращим гравцем люксембурзького чемпіонату. 2003 року завершив кар’єру через важку травму, але з футболом не розстався. Це кваліфікований тренер, якому за дуже маленький проміжок часу вдалося зробити боєздатний колектив з місцевої молоді. Керівництво клубу поставило перед тренером завдання повернути команду в перший дивізіон. Команда після першого кола перебуває на першому місці.

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

Трішки про містечко Ехтернах. Воно розташоване за 28 км від Гревенмахера, де я проживаю. Це столиця однойменного кантону Люксембургу. Поруч річка Сюр, вона в цьому регіоні є природним кордоном із Німеччиною. Жителів у міста близько 5 тисяч, однак Ехтернах є одним із туристичних центрів Люксембургу. мальовнича місцевість, розташована поруч Ехтернаха, має назву «Мала люксембурзька Швейцарія». Тут є своє власне абатство, Римська Вілла, красива архітектура і природа.

– І що за народ грає у люксембурзькому чемпіонаті?

– Дуже різні люди. Хтось працює десь на основних роботах, хтось поєднує виступи із навчанням чи тренерською роботою (як я, приміром). Які одноклубники траплялись? Дуже багато різних національностей. У Вінесці грали два хлопці з країн колишньої Югославії, також багато чорношкірих та кілька люксембуржуа. У Дарінґу практично всі – луксембуржуа португальського походження, один 19-річний камерунець. Дуже технічний, має футбольну голову, але лінивий .І один українець – себто, я;-)

– Відстані у люксембурзькому чемпіонаті дуже невеликі – на першість Львівщини значно довші. Як добираєтеся на матчі та заняття?

– На тренування та домашні ігри завжди їду автобусом, тому що поки без власного транспорту. На ігри на виїзді їжджу з партнерами по команді. Загалом, тут дуже добре працює транспортна система.

– Тому, вочевидь, і клубних автобусів у багатьох команд нема. А на якій позиції граєте?

– Граю крайнього нападника.

– Що нового для себе відкрили у тактиці, тренуваннях, режимі роботи?

– Якщо взяти тактику, то нічого нового: наша команда грає за схемою 4-3-3. Стараємося грати в атакувальний футбол, так як завдання – підвищитись у класі. Як лідерам, нам доводиться чимало перебувати на половині поля суперників, комбінувати.

Щодо тренувань, то, якщо взяти змагальний період, все йде через м’яч. У нас багато ігрових вправ. Також стараємося приділити увагу тактиці захисту та нападу і стандартам. А в підготовчий період також достатньо бігової роботи.

– Скільки часу футболісти нижчих ліг Люксембургу присвячують футболу?

– У нас мінімум 3 тренування на тиждень в другій половинні дня, інколи буває четверте передігрове. Думаю, більшість команд також мають мінімум 3 тренування на тиждень.

– А загалом люксембурзький футбол в аматорському статусі?

– Три дивізіони мають аматорський статус, не володію інформацією на рахунок найвищого – BGL Ligue, а також Ehrenpromotion. Можливо, BGL Ligue напівпрофесійна. Але поки не знаю.

«Хоча у люксембурзькому футболі багато штрафують, пляшечка пива після тренування – це норма»

– Футбол у такій маленькій країні, як Люксембург – річ у собі? Чи є фанатство, ультрас, як у нас?

– Культура вболівальника тут присутня. Є ультрас, але немає хуліганів. У першому клубі, де я виступав – це ФК Вінеска, – не було фанів. Матчі практично завжди проходили без емоцій вболівальників, хіба що вирували на полі емоції серед гравців. Дарінґ має фанатів, які палко підтримують команду, за що їм велике спасибі. Дякую їм, приємно, коли гравці відчувають себе футболістами завдяки трибунам.

Якщо взяти загалом Люксембург, все залежить від того, чи має клуб фанів. Якщо є власні ультрас, то і матч буде проходити активно. Люди, які прийшли подивитись на футбол, практично мочки дивляться гру, попиваючи бокал вина або пива. Якщо грає збірна, то все більш емоційно. Але є кілька клубів, у яких дуже хороші ультрас.

«Люксембуржуа на трибунах попивають винце та пиво». Українець Сеньків – про люксембурзький футбол

– Доводилося зустрічати там земляків?

– Українців тут багато, переважно, це дівчата, які вийшли заміж та залишились тут. У моєму середовищі спілкування – переважно друзі з команди. У Вінесці зі мною грав люксембуржуа українського походження Микита Тіль (Mykyta Thill), який на даний момент займається професійно метанням спису. У принципі, більше нікого не бачив із українців в футболі. Чув, що був один наш легіонер – Денис Сурма, але його не зустрічав.

– Одна із великих розваг для місцевих футбольних людей – матчі збірної. Як місцеві сприйняли перемогу над білорусами та героїчні нічиї з французами і болгарами?

– На жаль, на матчі збірної ще не випало можливості побувати. При першій можливості відвідаю. Всі звитяги збірної вболівальники сприймають з гордістю!

– Попри такі недавні успіхи, загалом-то, збірна Люксембургу серед аутсайдерів європейського футболу. Здебільшого, програє, і найчастіше – крупно. Як місцеві фани з цим миряться? Це ж непросто – підтримувати збірну, яка може, скажімо, від шведів вісім м’ячів отримати…

– Багато гравців збірної залучено з місцевого чемпіонату, тож фани місцевих клубів приходять підтримати своїх лідерів і в збірній. Загалом скажу, що вболівальники тутешні – з особливим менталітетом. Вони завжди підтримують своїх, незважаючи на те, що команда програє.

– У збірній багато молодих футболістів, деякі дуже цікаві (як той же Венсан Тіль, отчасти Жерсон Родрігес). Хто із них – найбільші зірки, чи все – локальні знаменитості у власному чемпіонаті?

– Досить багато дійсно грають вдома. Навіть так можна сказати: майже всі збірники виступають у чемпіонаті Люксембургу – BGL Ligue. Хоча у різні роки їхні гравці виступали і в провідних європейських лігах. Ніко Браун грав у Німеччині, Бельгії та Франції – Шальке, Мец, Шарлеруа. Джефф Штрассер – за французькі Мец і Страсбур, німецькі Кайзерслаутерн і мьонхенґладбахську Боруссію, швейцарський Грассхоппер. Нині тренує Кайзерслаутерн. Орельєн Жоакім – у Німеччині, Голландії, Болгарії, Бельгії, Англії. Він і зараз є лідером збірної.

– Тренери сприяють демократії чи тримають команди в руках? Гравці можуть дозволити собі випити, запізнитися, ще якось не режимити?

– Демократія тут є, але в нашій команді, попри це, присутній порядок. Наш головний тренер тримає все в руках. Якщо збираємося на гру на конкретну годину, то всі приходять вчасно. Є навіть штрафи за запізнення, за необґрунтовані жовті та червоні картки, за пропуск тренувань. Хіба що бувають форс-мажори, поважна причина. Якщо взяти випивку, то після тренування одна пляшечка 0,3 пива – це нормально, сильноалкогольних напоїв вони тут в чистому вигляді не вживають, переважно частуються вином або шампанським, пивом, коктейлями. Але щоб відверта пиятика чи закінчений п’яниця – не знаю, поки зустрічати такого не доводилося. І не тільки в футболі…

«Попрацюємо над тим, щоб у Люксембурзі був і український клуб:)»

– Що для вас – виступ у люксембурзькому чемпіонаті? Дозвілля чи якийсь футбольний досвід із перспективами?

– До цього питання я підійду з філософської точки зору. Напевно, так як і у кожного футболіста в дитинстві є мрія, так і у мене є мрія, яка захована далеко, але, можливо, втілиться в реальність. Якщо взяти 4 останні роки, я переніс три операції. Після перших двох говорив, що закінчу з футболом, але доля мене повернула у футбол.

Вдячний дуже нашому тренеру Міхаілу Заріцькому, який мене підтримав, можна сказати, повернув мене назад у футбол. Зізнаюся, психологічно було дуже важко перебороти себе. Хочу відзначити професійний підхід тренера до футболістів – він може достукатись до кожного.

Якщо тверезо дивитись на ситуацію, ставку більше ставлю на тренерську діяльність. Попри те, буду продовжувати виступати в чемпіонаті. Тим більше, команда – лідер третьої ліги, положення зобов’язує.

Футбол наразі – для задоволення. Переїзд в Люксембург – великий життєвий досвід. Незважаючи на низький рівень футболу, для мене це футбольний досвід із перспективами. Тут все дуже компактно, Люксембург межує з Німеччиною, Францією, Бельгією, та й Нідерланди недалеко – є в кого повчитися:)

– Наразі ви у нижчих лігах. А є шанс засвітитися, проявити себе, піти вгору?

– Думаю, так. Літом у мене була пропозиція від команди Мюленбах (FC Blue Boys Mühlenbach). Цей клуб виступає в Ehrenpromotion (як наша Перша ліга, тобто, на кілька сходинок вище, ніж мій нинішній клуб), але мені якраз у червні зробили операцію, тож, порадившись з тренером, прийняли рішення, що я не встигну повністю відновитися і набрати оптимальну форму. Краще залишитись в Ехтернаху, набрати форму, а далі – життя підкаже. В принципі, шанс себе проявити завжди є, все залежить від обставин та того, який рівень футболу буду показувати. Потрібно багато працювати, якщо Бог дасть здоров’я, вважаю, що мені це під силу.

– Що кажуть земляки, чуючи, що ви у Люксембурзі? Підколюють чи навіть цікавляться, як туди потрапити?

– Коли з товаришами зустрічаємось в Україні, завжди підколюють – як це мене так далеко занесло, ще й в країну, якої на карті не видно. Але це все жарти, якщо серйозно, то всім дуже цікаво, що собою являє країна, її чемпіонат, який статус тутешнього футболу, як можна порівняти ці ліги до українського чемпіонату, що з дитячим футболом та багато іншого.

– У Люксембурзі є команди земляцтв – португальського, німецького. Української ще нема?:)

– Тут дуже багато португальських клубів – Дарінґ, за який я граю, один із них. А той же Мюленбах, куди мене кликали, це вже слов’янський клуб. Кістяк цієї команди складають гравці, коріння яких йде з країн колишньої Югославії. Наразі українського клубу поки що тут немає, але працюємо над цією проблемою:) (це жарт) Але думаю, якщо б Україна була членом Євросоюзу, то команда вже б була:).

Previous Post

Next Post

Добавить комментарий

Your email address will not be published / Required fields are marked *