Під сяйвом червоної зірки. Історія останнього нетопового переможця КЄЧ | Мир спорта
Мир спорта

The Beauty of Sports

Під сяйвом червоної зірки. Історія останнього нетопового переможця КЄЧ

18 апреля 2017 admin 0 Comments

Під сяйвом червоної зірки. Історія останнього нетопового переможця КЄЧ


Sport Arena знову гортає сторінки історії та цього разу під мікроскопом розглядає єврокубковий успіх Црвени Звезди 1991 року, який невдовзі був затьмарений громадянською війною та падінням Югославії.

29 травня 1991 року. Заповнений вщерть стадіон Сан-Нікола у передчутті вирішення дуелі між Црвеною Звездою та марсельським Олімпіком буквально бурлить. Присутні глядачі готові ледь не зірватися з місць – настільки повітря наелектризоване сумішшю нервозності та прихованими нотками нестримної радості. Французька прибула торсида у пориві досадного жалю кусає лікті від хвилювання – обидві команди не зуміли виявити сильнішого впродовж основного та додаткового часу, і справа дійшла до серії післяматчевих пенальті. Ось тут і трапилася неприємність – захиснику провансальців Мануелю Аморосу не вистачило майстерності, щоб переграти югославського голкіпера Стевана Стояновіча. В свою чергу сейв капітана Червоно-білих дав зрозуміти – якщо форвард Дарко Панчев заб’є, то балканці піднімуть над головою такий бажаний кубок європейських чемпіонів.

«Шлях від центрального кола до штрафного майданчику дався мені нелегко. За десять секунд у голові промайнуло багато думок: тільки б не промахнутися, тільки б не помилитися. Але коли я взяв м’яч і поставив його на «точку», то вже був зовсім спокійний. Намагався якомога краще зосередитися, щоб добре виконати удар. Ось і все»,– пригадував Панчев.

Дарко, граючись м’ячем, неквапливо підійшов до одинадцятиметрової позначки – йому знадобилося кілька секунд, щоб зручно встановити неслухняну сферу – так же неквапливо, у якійсь мірі навіть вальяжно, розвернувся спиною до Паскаля Ольмета та став готуватися до удару. Нападник напружився, розбігся і….

***

Так заведено, що все має початок та кінець. Історія успіху Звезди теж мала свій початок – вона зародилася завдяки ідеї, яка повністю охопила уми та стала рушійною силою на шляху до злету команди на європейський футбольний Олімп. Точкою відліку формування нового, конкурентоспроможного колективу став 1987 рік – саме тоді президентське крісло югославського гранду зайняв Светозар Міяіловіч, що загорівся мрією збудувати команду, яка б могла не лише стати гегемоном внутрішнього розливу, а і неодмінно нав’язати боротьбу на зовнішній арені.

Одразу ж треба сказати, що до єврокубків у Белґраді завжди ставилися із особливим відношенням – як факт, у сезоні 1956/57 Црвена Звезда дісталися до півфіналу Кубку європейських чемпіонів, проте за крок до фінішу була вибита із дистанції італійською Фіорентиною. Те ж сталося і в 1971 році, але тоді шлях Народній команді забарикадував грецький Олімпіакос. Тож можете уявити, який апетит, яка жага до європейського золота накопичилася за декілька поколінь – у столиці Югославії, без перебільшення, марили кубком та визнанням на континенті. Це розумів і Міяіловіч, але бачив даний розвиток подій у перспективі – який сенс думати про високі цілі, коли в домашньому чемпіонаті його підопічні не могли встояти на рівних ногах? Його поява у якості президента якраз і була викликана черговим провалом Червоно-білих у Першій лізі – медалей найвищого ґатунку у Белґраді не бачили вже як три роки.

Та як організувати колектив? Мати політичні важелі впливу та кошти – діло одне, а от правильно ними розпорядитися – зовсім інше. Те, що на теренах соціалістичних країн періодично поставали команди, мета яких полягала, зокрема, у завуальованій демонстрації державної сили за допомогою футболу – явище аж ніяк не рідкісне. Яскраві приклади – будапештський Гонвед, київське Динамо чи бухарестський Стяуа, які свого часу і справді змушували здригатися Європу, але, тим не менш, за спинами політиків та функціонерів завжди стояли люди, що вміли і знали як треба досягати результату. У Црвені Звезді такою людиною був Драґан Джаїч.

Під сяйвом червоної зірки. Історія останнього нетопового переможця КЄЧ

Колишній легендарний нападник з моменту завершення кар’єри плідно працював у структурі клубу, займаючи посаду технічного директора. Підтримка Міяіловіча розкрила для Джаїча можливості для запрошення низки виконавців – наприклад, у 1987-му стан белґрадців поповнили Рефік Шабанаджовіч та Роберт Просінечкі, у 1988-му – вищезгаданий Панчев та Ілія Надойські, ще через рік – Деян Савічевіч та Міодраґ Белодедіч, а у 1991-му – Сініша Міхайловіч. Допомагали у формуванні повноцінного кістяка основного складу і доморощені гравці, такі як Стеван Стояновіч, Владімір Юговіч та Владан Лукіч. У підсумку, усі перераховані, ретельно підібрані Драґаном футболісти стали героями єврокампанії 1991 року. Що тут вже казати, якщо завдячуючи Джаїчу в клубі з’явився тренер Любомир Петровіч, який і повів Звезду до тріумфу – так, Драґан, приклавши чималих зусиль, насилу вмовив Міяіловіча звернути увагу на керманича Войводини. Тому, якщо для когось перемога югославів стала приємною несподіванкою, то точно не для керівництва клубу – план, розписаний до найменших дрібниць, кінцевою метою якого був КЄЧ, втілився у реальність.

Однак, станом на початок сезону 1990/91 Міяіловіч добився реалізації лише першого пункту – за його президентства Црвена Звезда встигла двічі виграти чемпіонство та Кубок Югославії. Та було очевидно, що цими здобутками Светозар навряд чи вгамує свої амбіції, адже інша частина курсу, спрямованого на підкорення Європи, відверто гальмувала – на підтвердження цих слів, скажемо, що у 1988-му Звезда не змогла подолати другий раунд КЄЧ, пропустивши вперед Мілан. Втім, це було швидше питанням часу – белґрадці добре вчилися на помилках та відточували власні майстерність та клас.

«Ми були фізично відмінно підготовлені, в команді була чудова атмосфера, а це надзвичайно важливо. Якщо немає психології переможців, немає справжньої дружби, то команда не зможе досягти високих результатів, якою б гарною вона не була. У Црвени Звезди все це було – ми були дружні, знали свої сильні сторони і мали величезну волю до перемоги. У підсумку ми добилися свого»,– розповів Панчев.

Під сяйвом червоної зірки. Історія останнього нетопового переможця КЄЧ

Сильною стороною були характерні риси футболістів – приміром, Дарко володів відмінним гольовим чуттям та забивав м’ячі десятками, Просінечкі – тонко читав гру, адресуючи партнерам, здавалося, радіокеровані паси, а оборонні редути цементували Міхайловіч та Стояновіч. Це була команда-зірка, у кожній ланці якої виступали справжні професіонали.

Правда, це аж ніяк не гарантувало Црвені Звезді легкої прогулянки, що у першому ж раунді турніру і продемонстрував швейцарський Грассхоппер, який завітав до Белґраду та змусив тамтешніх уболівальників добряче перенервувати – вихованцям Оттмара Хітцфельда пощастило вийти вперед на 14-й хвилині. Під завісу першого тайму господарі поля зусиллями Драгіші Бініча відігралися, та рахунок 1:1 втримався до фінального свистка, що, звісно, залишало інтригу у протистоянні обох команд, але при цьому все таки надавало мінімальну перевагу супернику із Цюріха.

А от у столиці Швейцарії інтрига вмерла вже на початку другого тайму – якщо швидкий гол, забитий Панчевим на 12-й хвилині ще тримав опонентів у напрузі та створював для Грассхоппера ілюзію можливого відіграшу, то після перерви Хітцфельд та компанія капітулювали, не впоравшись із влучними ударами Душка Радіновіча та Просінечкі (Роберт двічі реалізував пенальті).

Наступним конкурентом став шотландський Рейнджерс, але цього разу Любомир Петровіч врахував минулі помилки та влаштував британцям показову прочуханку – мало того, що матч стартував із прикрого автоголу захисника Джона Брауна, що, по суті, перекреслив усі плани Джерс, м’ячі до свого активу ще й записали Просінечкі та Панчев, довівши рахунок до розгромних 3:0. Такого потужного та переконливого удару вистачило для того, щоб утримати комфортну перевагу на виїзді – як не старалися Світло-сині переламати хід дуелі, на Айброксі було зафіксовано 1:1.

У чвертьфіналі під гарячу руку Црвени Звезди натрапило дрезденське Динамо, що на югославській Маракані було принижене 3:0. Не обійшлося і без скандалу – в Німеччині Народна команда також вела (2:1), але матч був зірваний внаслідок заворушень на трибунах, і УЄФА присудив невгамовним господарям технічну поразку.

Црвена Звезда: шлях до успіху

Звичайно, це викликало піднесення серед пересічних уболівальників Звезди, але їхня радість була затьмарена проблемами у республіці – у березні 1991-го, якраз коли їхні улюбленці глумилися над динамівцями, у республіці розпочалася громадянська війна, ознаменована зіткненням в Пакараці. Взагалі Червоно-білим судилося стати свідками зародження відкритого конфлікту між Сербією та Хорватією – матч проти загребського Динамо у травні 1990 року, знаменитий удар Звоніміра Бобана, сутичка фанатів із полісменами на Максімірі та провокація Ражнатовича не пройшли безслідно.

Враховуючи наростання невдоволення соціальних мас, перед Црвеною було поставлене особливе, додаткове завдання – виграти КЕЧ, керуючись не лише спортивним принципом, а і ідеєю, яка б, у разі їхньої перемоги, мала консолідувати народ. Принаймні, так собі це уявляла правляча верхівка СФРЮ, бажаючи уникнути тотального кровопролиття.

Тому півфінальний двобій із Баварією дався дуже важко – у Мюнхені, на Олімпіаштадіоні німецька машина ледь не завдала поразки балканцям, але все врятував переломний гол Панчева та чудом забитий м’яч Деяна Савічевіча. Однак рахунок 2:1 – річ дуже хитка, тож матч-відповідь перетворився на гостросюжетний триллер із голлівудською розв’язкою, гідною Оскара. Ще б пак – у Белґраді баварці впродовж дев’яноста хвилин були попереду, але автогол Аугенталера підсумував на табло рятівні 2:2…

***

Відбувся вибух. Вибух істерії та овацій розрізав повітря Сан-Ніколи – Дарко, що кілька секунд тому переграв Ольмета, світився від радості та кинувся у обійми партнерів. Так, Црвена Звезда зробила це – вона стала володарем міжнародного кубку! Кубку, що безперечно врятує націю – он вони, щасливі фанати, махають прапорами, святкуючи довгоочікувану перемогу. Яка ще війна? Так, це було 29 травня 1991-го – день перемоги! Через місяць Словенія та Хорватія проголосили незалежність.

Під сяйвом червоної зірки. Історія останнього нетопового переможця КЄЧ

Балканська криза, серія збройних конфліктів та крах Югославії вплинули на майбутнє колективу. Відчутним ударом стала звістка про те, що європейська футбольна спільнота фактично відвернулася від проблем Звезди – згодом клуб відсторонили від участі в міжнародних турнірах під егідою УЄФА.

Війна відобразилася безпосередньо на мотивації виконавців, адже загострення ситуації насторожувало, лякало та відштовхувало думки від футболу. Та і як тут думати, коли клубні рахунки «заморозили», а УЄФА, окрім того, що наклала бан на усі югославські команди, ще заборонила збірній виступати на Євро-1992? Мабуть, найприкріше те, що замість Югославії на єврофорум потрапила Данія, яка, зрештою, його і виграла. Залишається тільки здогадуватися і прогнозувати, що б сталося у тому випадку, якби балканці поїхали до Швеції.

Останнім трофеєм Червоно-білих того розливу став Міжконтинентальний кубок – у грудні 1991-го Звезда на очах токійської публіки знищила чилійський Коло-Коло 3:0. Міг на поличці клубного музею опинитися і Суперкубок Європи, але Манчестер Юнайтед та Алекс Фергюсон виявилися вправнішими…

Команда не зникла, але творці, ковалі тих звитяг розбрелися по континенті – Шабаджановіч відправився на Піренеї, Савічевіч долучився до Мілану, Панчев – до Інтернаціонале, де, на жаль, провалився, Міхайловіч – до Роми, а Просінечкі переїхав на Сантьяго Бернабеу.

«Дуже шкода, що Црвена Звезда розпалася. Якби не це, ми б, думаю, повторили успіх таких команд, як Баварія та Аякс, які вигравали Лігу чемпіонів кілька разів. Нашому поколінню це було під силу»,– підкреслив Панчев.

Під сяйвом червоної зірки. Історія останнього нетопового переможця КЄЧ

Ось уже двадцять п’ять років Црвена Звезда ніяк не може повернути минулу міць – часи не ті, відповідно і можливості, хоча на посту президента знову перебуває Міяіловіч, який у клубі, між іншим, з 2014 року. Якщо замислитися, то доля Звезди нагадує зірку, яка вмить засіяла на небосхилі, але у якийсь прекрасний момент упала, зникнувши з погляду наших допитливих очей. Та чи з’явиться нова, настільки яскрава, і коли? Хто знає.

Previous Post

Next Post

Добавить комментарий

Your email address will not be published / Required fields are marked *