Як Київ зустрів перше золото України на домашньому Євро. Репортаж Sport Arena

15 июня 2017 admin 0 Comments

Кореспондент Sport Arena Олексій Мандзій розповідає про атмосферу, яка панувала у київському спорткомплексі Ліко до, під час та після золотого виступу Іллі Кваші на чемпіонаті Європи зі стрибків у воду.

— А сьогодні Україна теж здобуде якусь медаль? — запитує хлопець років восьми у батька дорогою від Іподрому до басейну. — Ну, скажи, скажи.

— Сьогодні, — перериває мовчання високий чоловік у футболці футбольної збірної України, —  сподіваюся, ми нарешті почуємо свій гімн.

— Справді? — дитина аж зупиняється на ходу. — А у кого є шанси виграти?

«Звісно, у Іллі Кваші». Саме так, мабуть, відповів той чоловік, бо інших варіантів ніхто й не розглядав. Третій день чемпіонату Європи в Києві повинен був перетворитися на бенефіс найтитулованішого стрибуна України — Кваша виступав у своїй коронній дисципліні, стрибках з метрового трампліна. Якраз у цьому виді Ілля здобув левову частину нагород на чемпіонатах Європи, до того ж він приїжджав до Києва у статусі чинного переможця континентального турніру.

Від кого ще чекати золота, якщо не від лідера у його улюбленій дисципліні?

***

Тільки зайшовши у басейн спорткомплексу Ліко, можна зрозуміти, що тут у цей день змагатиметься Ілля Кваша. Якщо у перші два дні турніру основна маса вболівальників підтримувала усіх українців, а також ситуативно когось ще, то цього разу вперше зустрічалися особисті фанати конкретного спортсмена. Декілька людей тримали величезний банер «Always a Champion» присвячений Кваші прямо в центрі VIP-трибуни, а на простій глядацькій трибуні тільки й розмов було, що про Іллю.

Власне, бажанням пошвидше подивитися на стрибки лідера збірної України можна пояснити мляву реакцію публіки на перший фінал третього дня — синхронні жіночі стрибки з 10-метрової вишки. У цій дисципліні бронза дісталася українській парі Валерії Люльці та Софії Лискун — і господарки були, мабуть, єдиними, хто хоч якось міг зацікавити глядачів.

Та усе змінилося уже на представленні фіналістів чоловічих стрибків з метрового трампліна: трибуни зірвалися оваціями під час оголошення українця Олега Колодія, а трохи пізніше люди видали шумову хвилю разів в три потужніше, коли диктор представляв Іллю Квашу.

Такого звуку від глядачів на цьому чемпіонаті Європи ще не було. Погоджується з думкою і сам Ілля, який на прес-конференції назвав атмосферу на трибунах «надприродною».

Кожен наступний стрибок українського фаворита супроводжувався відповідною шумовою підтримкою, а він з кожним наступним разом стрибав краще й краще. Про відсутність шансів у суперників Кваші трибуни перешіптувалися уже після другого стрибка, але відверто про домінування Іллі заговорили уже за два підходи до кінця. Уже тоді стало зрозуміло, що лідера української збірної у поході за золотом зупинить хіба якась випадковість.

Попри заборону фотографування, глядачі усе сміливіше діставали свої гаджети на останніх стрибках Кваші, намагаючись зняти переможні миті. Ілля не підвів — він спокійно довів фінал до своєї перемоги, всьоме ставши чемпіоном Європи у стрибках з метрового трампліна.

«Дуже хотілося в рідній країні, рідному місті, рідному басейні завоювати золото. Принести радість всім», — скаже Кваша трохи пізніше, але поміж перемогою та цими його словами відбулася церемонія нагородження, яка стала найприємнішою для українців за перші три дні.

— Україна — перша, а Росії навіть нема на подіумі, — сказав собі під ніс чоловік років 50-ти, що стояв поруч, та дістав телефон. — Такий момент точно варто зняти.

Незважаючи на всезагальну радість, затягнути гімн глядачам у басейні не вдалося. Люди радше фотографували, як-от чоловік, що стояв поруч, аніж співали. А, можливо, як казав батько синові дорогою від метро, важливо було «почути свій гімн», а не заспівати його.

Зрештою, усе це насправді відійшло на другий план. Ілля Кваша виграв своє дев’яте золото на чемпіонатах Європи, розмочивши рахунок золотих медалей України на домашньому Європи. Тепер, як жартували люди при виході, має прорвати. Хоча, здається, і так непогано йдемо — чотири медалі після трьох днів. До того ж гімн свій уже почули.