Василь Іванчук: «Дійсно хотів зіграти з Каспаровим у вихідний день»

1 апреля 2017 admin 0 Comments

Sport Arena представляє першу частину інтерв’ю з чемпіоном світу зі швидких шахів Василем Іванчуком.

Іван Карбовник та Володимир Войтюк, Sport Arena

— Василю Михайловичу, одразу після перемоги в Катарі ви в інтерв’ю сказали, що виступ на чемпіонаті світу ще треба усвідомити, «переварити». Уже був час на це? Прокручували подумки події, партії?

— Звичайно, із тих, що були зіграні в Катарі аналізував деякі, вносив корекції до гри. Тому що завжди треба готуватися до наступних змагань. Я усвідомлюю, що мої суперники теж уважно вивчають мої партії. А от із зовсім нещодавнього турніру в Гібралтарі я коментував одну зі своїх партій на сторінці власної шахової школи у Facebook.

— До речі про наступні змагання. На днях організатори Grand Chess Tour оголосили список Вайлд Кардс на турнір з рапіду в Левені. Приємно було побачити серед запрошених і ваше прізвище. Турнір надзвичайно представницький, він буде для вас пріоритетним цього року?

— Навряд чи коректно сказати «один з пріоритетних». Кожен турнір, у якому я беру участь, стає для мене пріоритетним. Якщо турнір не є для мене важливим, то я просто у ньому не граю.

— А, зазвичай, скільки турнірів на рік граєте?

— П’ять-шість турнірів, у тому числі класичні шахи, швидкі шахи і бліц.

— Що складніше, грати одну класичну партію за вечір, чи, наприклад, 5 рапід-партій в один ігровий день, як це було в Катарі?

— Важко сказати, дуже залежить від того, як складеться партія. Якщо наприклад пригадати одну з партій у Гібралтарі, де я грав проти Гати Камського, то нічия вийшла уже на, здається, 7-му ході після триразового повторення позиції, причому то не був якийсь відомий варіант – суперник був без пішака і вирішив обрати менш ризиковане продовження. А буває, що партія може тривати 7 годин. Так само і в змаганнях з рапіду, все залежить від багатьох чинників. Тому непросто сказати, що є більшим навантаженням: рапід, класика чи навіть бліц.

— Ви народилися у Копичинцях на Тернопільщині. Коли ви востаннє були в рідних місцях?

— Давненько.

— Коли ви їхали на чемпіонат світу серед юніорів у Шампаньї, це здається був…

— 1984 рік..

— … можна сказати, що ви фактично перенеслися з Бережан у Париж. Які були ваші враження, як вам це пригадується зараз?

— Так, це дійсно був мій перший візит за кордон, але в межах тодішнього Радянського Союзу я вже багато де встиг поїздити. Яке враження від Парижу? Трохи важко сказати, бо то був такий період в моєму житті, коли була повна концентрація на шахах. Але звичайно були екскурсії містом, вечірні прогулянки Сеною. Щоправда, по-справжньому заглибитися в атмосферу тоді не виходило.

— Який був найдовший період в житті, протягом якого ви не зіграли жодної партії в шахи? День, тиждень, місяць? Чи може взагалі такого не було ніколи?

— Принаймні точно можна сказати, що не було такого, щоб я на довгий період припиняв виступи у турнірах. Навіть на турнірах у Європі грав регулярно. Перерви між турнірами, звичайно, на кілька місяців траплялися.

— Як ви думаєте, завдяки чому Львів був шаховою столицею за Радянського Союзу, і зараз, коли Україна повернула незалежність, нею залишається?

— Тут багато чинників – чудові традиції, робота тренерів, постійна популяризація шахів. Те, що у Львові поважають шахи і поважають шахістів, теж відіграє позитивну роль, зокрема, для зацікавлення молодого покоління.

— Наскільки нам відомо, засновник львівської шахової школи Віктор Карт не був вашим офіційним тренером, але можливо він вам якось допомагав?

— Щодо засновників львівської школи, то ще до Віктора Карта можна пригадати Олексія Сокольського, який пізніше перебрався до Мінська. Стосовно Віктора Карта, то він особисто зі мною не займався; час від часу ми спілкувалися, і від цього спілкування залишилися найприємніші враження.

 – А якщо повернутися до початків ваших занять, пригадаєте яка була ваша перша шахова книжка?

— Першою була «Подорож у шахове королівство» Авербаха і Бейліна, а другою була «400 комбінаційних партій» Ройзмана.

— Ваша кар’єра розпочалася, можна сказати, в докомп’ютерну шахову еру і триває зараз, коли комп’ютери домінують. Які були ваші відчуття, коли машини почали обігрувати гросмейстерів у шахи? 

— З комп’ютерами я практично не грав, тому особливо над цією темою не задумувався.

— Відомо, що у вас надзвичайно широкий дебютний репертуар. Як ви працюєте над теорією, використовуєте допомогу комп’ютера, чи більше, так би мовити, «по старинці», класичними методами?

— Зовсім «по старинці», звичайно, не виходить. Без сумніву, комп’ютер використовую як базу даних, без цього нікуди. Онлайн завантажую нові і важливі партії. Для аналізу певних позицій комп’ютером користуюся доволі рідко. Є помічники, які мені допомагають у разі потреби.

— Тепер непросте запитання. Як, на вашу думку, виглядає трійка кращих шахістів за всю історію?

— Дійсно складне питання. Пригадую, не так давно під час інтерв’ю в Тель-Авіві мені задавали схоже запитання, і тоді я назвав Капабланку, Фішера і Каспарова. Мабуть, залишуся при цій думці і зараз, хоча, звичайно, є й інші, не менш достойні кращої трійки, імена. Питання дуже суб’єктивне, адже у різні часи був різний розвиток теорії, різні суперники, різні контролі часу, тощо. Насправді багато шахістів минулого, і мова йде не лише про чемпіонів світу, справили на мене сильне враження своєю грою, і я багато в них навчився та продовжую навчатися.

— В продовження теми – з ким із шахістів, із тих, кого вже немає з нами, і з якими вам не довелося сісти за дошку, ви б хотіли зустрітися?

— Цікаво було б зіграти з кожним.

— Чи поділяєте ви думку про те, що Капабланка був більш геніальним, аніж Альохін, але Альохін завдяки тому, що більше працював над собою, зміг його випередити?

— Мені здається, у цьому відношенні багато чого надумано. Зокрема те, що Капабланка не займався шахами, що у нього вдома начебто навіть не було дошки. По партіях, якщо дивитися очима професіонала, то видно, що кубинський майстер багато працював над шахами і детально вивчав і ендшпіль, і міттельшпіль, і дебютну теорію. Для прикладу, у матчі з Ейве він тричі йшов на один варіант у новоіндійському захисті, що однозначно вказує на серйозну попередню підготовку. То ж важко сказати, хто мав більше геніальності – Альохін чи Капабланка. Пригадується така фраза, що інші матчі на першість світу грали талановиті шахісти, а в матчі Альохін – Капабланка 1927 року зійшлися два генії.

— На одній з останніх перед розпадом СРСР шахових олімпіад, здається, то був 1988 рік, ви виступали у складі суперкоманди, у якій також грали Каспаров, Карпов, Ельвест. Розповідають, що в одній з газет тоді з’явилася курйозна історія. Між турами був день відпочинку. Зранку у номер Каспарова постукали. Коли чемпіон світу відчинив двері, на порозі стояв Василь Іванчук з годинником і шахами і запропонував: «Оскільки сьогодні вихідний, давайте пограємо бліц?» Це вигадка журналістів, чи щось схоже дійсно траплялося?

— Правильніше сказати, що траплялося щось подібне. Я дійсно хотів зіграти з Каспаровим у вихідний день, але, звичайно, не стукав йому в номер, а запропонував це під час сніданку.

— Гаррі Каспаров після вашої перемоги у чемпіонаті світу з рапіду написав у своєму твітері:

«Congrats to the Great Vassily on winning the World Rapid! He surprised me many times at the board; now he’s teaching a whole new generation». Лише офіційних партій з Каспаровим ви зіграли не один десяток. Якусь можете виділити як особливу? Можливо ту, де ви найбільше його здивували?

— Тепер бажаючі можуть переглянути ці партії у базі, проаналізувати…

— Одразу пригадується ваша перемога білими у сицилійському захисті і чорними у варіанті Вінавера французького захисту…

— Так, була така партія, яка завершилася рокіровкою чорних на 31 ході. З Каспаровим завжди цікаво було грати.

— Програвши у 2000 році матч Крамнику, Каспаров поскаржився, що у його команді не було такої людини, як Іванчук, яка б могла серед ночі зателефонувати і запропонувати цікавий хід чи варіант. Чи такі дзвінки Гарі Кімовичу справді були?

— Ну, я ніколи не телефонував Каспарову, бо ніколи не був у його команді тренерів. Можливо, Каспаров мав на увазі те, що його секунданти більше робили роботу обов’язкову і, може, замало пропонували таких ідей, які б могли його по-справжньому зацікавити. Але це більше запитання до нього.

— А от щодо довгого матчу між Карповим і Каспаровим, який після 40 нічиїх зупинив очільник ФІДЕ Флоренсіо Кампоманес. Якби матч не зупинили, як думаєте, чим він би закінчився?

— Тут можна тільки гадати…

— Ми згадували твіт Каспарова. А як ви ставитеся до усіх цих соцмереж? Обходитеся без них?

— В твіттері точно не сиджу. Skype’у мені цілком вистачає. У Фейсбуку маю лише сторінку своєї шахової школи.

— Поговоримо про жертви. В 1996-му в партії проти Широва ви пожертвували ферзя на g7 – за той фантастичний хід цю партію дехто називає вашою «безсмертною» партією. Згодні з таким визначенням? Чи пригадаєте ще більш неймовірні жертви?

— До речі, далі були партії із схожою темою, схожим мотивом – Фg7. Почала розроблятися теорія, варіанти, застосовували комп’ютерний аналіз. Наприклад, Широв пізніше відстоював цей варіант вже за чорних, йому вдалося виграти в Руслана Пономарьова після жертви.

Серед іншого можу пригадати жертву ферзя на полі e6 у варіанті Найдорфа проти Карякіна…

— То, здається, була рапід-партія…

— Так, то була партія в швидкі шахи, причому ідею мені підказав один мексиканський шахіст. А стосовно моїх кращих партій, то одна з найкращих – це партія з Бу Сянчжі, зіграна в китайському Нанкіні. Там була розіграна віденська партія (1. e4 e5 2. Кс3). До речі, і Каспаров якось зазначив, що ця партія йому дуже сподобалася.

— Ви згадали Сергія Карякіна. Яке ваше враження від останнього матчу за шахову корону? Багато хто пише, що, мовляв, Магнус Карлсен не дуже серйозно віднісся до суперника. Чи справа в тому, що Карякін просто серйозно виріс у шаховому сенсі і зараз його багато хто вважає кращим «захисником» серед сучасних шахістів?

— Матч, звичайно, був дуже цікавий. Особливо у багатьох психологічних аспектах.

— Карлсен неодноразово отримував позиції, які він, зазвичай, виграє. Але не реалізовував їх…

— Карякін теж у деякі моменти робив помилки, як кажуть, на рівному місці. Я згоден з думкою Грищука про те, що обидва учасники були не в найкращій формі на момент матчу. Але, тим не менше, змагання було цікавим.