Рекордний мундіаль
1 февраля 2017 admin 0 Comments
Роберто Моралес для Sport Arena розповідає про перипетії гандбольного чемпіонату світу.
Гандбольний мундіаль 2017 року завершився надто буденною й прогнозованою перемогою господарів французів. Проте не їхня провина у тому, що реально кинути виклик не спромігся жоден суперник. Разом з тим ця перемога є своєрідним завершенням ери цієї неймовірної Франції, що почалася у 2006-му з перемоги на європейському чемпіонаті. Дві перемоги на чемпіонатах світу часів тренера Константіні були великими досягненнями, проте то були успіхи позначені, або печаттю сенсації (1995-й), або тінню звинувачень у суддівській прихильності через домашній статус (2001-й). Цього ж разу фактор рідних стін вже не відігравав ніякої ролі для фаворитів.
У фаворитизмі ж ніхто й не сумнівався, бо нинішній Мундіаль мав стати черговим тріумфом для залізних ветеранів армії, створеної Клодом Онеста і перемігшою на головних турнірах 8 разів за 11 років. Онеста пішов з посади минулого року і не стільки через відсутність медалей тогорічної європейської першості, скільки через вік. Так само за віком завершують зі збірною і його золотоносні підлеглі. Цього разу п’ятеро останніх гвардійців ще були стрижнем і мотором команди (Тьєррі Омейє, Нікола Карабатіч, Мікаель Ґіґу, Люк Абало та Даніель Нарцисс), проте вже за рік на Євро-2018 когось з них ми не побачимо у збірній, а хто схоче залишитися, вже матиме справу з новою командою і матиме пристосовуватися до правил нових поколінь. Зокрема і зовсім молодих хлопців, таких, як Недім Ремілі і Людовік Фабрегас, котрі вдвічі молодші за Омейе і вже грають не гірше за гвардійців.
Реванш Франції за поразку на Євро
Єдине, що викликало питання до французів перед нинішнім мундіалем, це тренерський хист дуету Дід’є Дінар/Гійом Жиль. Зрештою, ми знали їх лише як ключових виконавців тієї самої суперкоманди Онеста. Цього разу у них все склалося добре і справжній бій їм довелося прийняти лише одного разу у чвертьфіналі проти шведів. Той матч був одним з двох рекордних в історії гандболу за відвідуваністю. Двічі організатори вдалися до експерименту і поєдинки своєї збірної на етапах 1/8 та 1/4 провели на футбольній арені П’єр Моруа. Звичайно ж, стадіон цей має дах, але для проведення матчів довелося чимало вдосконалювати конструкції і опалення, адже арена знаходиться у Ліллі, тобто на півночі Франції. Попрацювали ґрунтовно і скарг на умови не було, а ігри з Ісландією та Швецією зібрали по 28 010 глядачів. На рівні збірних це рекорд, а от німецькі клуби давно бавляться таким і свого часу збирали навіть 44 200 вболівальників на футбольній Коммерцбанк-Арені у Франкфурті-на-Майні.
Якщо у боротьбі за золото інтриги не було, то в усьому іншому її не бракувало. У підгрупі не змогли нормально відіграти поляки. Команда їхня вже понад десятиліття має солідне реноме, а чинним переможцем Ліги чемпіонів є Віве Таурон з Кельце. Його паралельно зі збірною очолює Талант Дуйшебаєв. Той самий, котрому давно вже у своєму будинку потрібні дві додаткові кімнати для зберігання медалей: окремо ігрових, окремо тренерських. Та навіть Талант не міг швидко підняти команду після стрімкої зміни поколінь.
Замість поляків досить солідно цю групу пройшли росіяни, чиїм найкращим бомбардиром став колишній українець Сергій Шельменко. Виліт ж у 1/8-й був закономірним, проте сприйняли його Дмітрій Торгованов і компанія з істерикою. Виявляється російська гандбольна федерація напланувала не менше ніж вихід до півфіналу і від відчаю не знайшла нічого кращого, ніж звинуватити в усьому жінок. Себто сестер Бонавентура, які судили цей матч. Невже їх там Луческу покусав?
Справжніх сенсацій у 1/8-й було дві. Найбільшого резонансу набула поразка Німеччини від Катару. У групі бундесманшафт діяв ідеально. Це враження від гри, підкріплене безжальною статистикою. На Катар ж майже ніхто не ставив. Статус фіналіста попереднього чемпіонату світу нікого не вводив у оману. 2015-го турнір проходив саме у Катарі і до нього господарі довго і ретельно готувалися: натуралізували шістьох європейців, дуже сильного півсереднього Капоте з Куби, а решту гравців добрали з азійських та африканських країн арабського світу. Окрім легендарного голкіпера Даніеля Шаріча, усі вони грали у місцевому чемпіонаті. Очолити ж команду запросили самого Валеро Ріверу, який 2013-го виграв мундіаль з рідною збірною, а от на клубному рівні йому й взагалі немає в історії гандболу. Аби уся ця збірна світу мала хоч якусь прив’язку до Катару, до складу вписали двох місцевих гравців, абсолютних статистів. Це нагадувало похід за світовим футзальним золотом збірної Італії 2008 року. Тоді тренер був місцевим, а от усі гравці – натуралізованими бразильцями. Але у малому футболі італійцям відверто не поталанило взяти світову корону, їх потроху жаліли. Гандбольний ж Катар два роки тому хоч і дійшов до фіналу, проте викликав загальну ненависть – судді подекуди вигадували альтернативні правила, аби тягнути ту команду до медалей.
Минулого року на Олімпіаді в Ріо ті самі «катарці» вже на стадії 1/8 фіналу були на друзки розбиті німцями. Того самого чекали й на чемпіонаті світу, тим паче, що команда Рівери нарешті стала рівно наполовину складеною з уродженців Катару, а відомих натуралізованих гравців лишилося тільки троє. Розуміючи, що у класі з німцями нізащо не потягаєшся, азіати вели гру відчайдушну і часом авантюрну. Коли ж непідготовлені кидки таки досягали мети, це вивело з рівноваги суперника і той занервував – саме цим і нічим іншим можна пояснити дві невимушені втрати м’яча у завершальні хвилини, які й принесли сенсаційну перемогу Катару (21:20). Сенсаційний результат на гротескному для німців мундіалі – країна, де гандбол люблять, мабуть, найбільше у світі, не мала телевізійних трансляцій цих змагань. ARD, ZDF та Sky-Німеччина так і не домовилися про купівлю, тож дивитися ігри можна було лише в інтернеті на сайті федерації.
Друга несподіванка плей-оф – це програний олімпійськими чемпіонами данцями матч проти не більш ніж міцної команді Угорщини. Ось так найкращий нині гравець світового гандболу Міккель Хансен змушений був вкотре відтермінувати плани по здобуттю світового золота. Угорщина ж стала яскравою ілюстрацією того, що іспанська тренерська школа нині переживає золоті часи. Хав’єр Сабате прекрасно вимуштрував мадярів, а усього на мундіалі працювало шестеро піренейських наставників. Найменш успішним з них став тренер самої збірної Іспанії Жорді Рібера.
Ще в 1/8-й його підлеглі ледь-ледь здолали Бразилію. Кумедно, але саме успіхи в роботі з цими південноамериканцями зробили пану Жорді міжнародне ім’я і стали вирішальним чинником для запрошення очолити Іспанію. У наступному ж етапі Іспанія була битою Хорватією. Ще після матчу з Бразилією іспанські ЗМІ відзначали нервовість своїх гравців і натякали на проблеми всередині команди. Після ж вильоту про це почали говорити відверто – прекрасний тактик Рібера не мав достатньо харизми, аби приборкати гравців. Боляче по його авторитету вдарили двоє зіркових синочків: Валеро Рівера-молодший відверто сперечався з наставником, а гламурний Алекс Дуйшебаєв (повний антипод свого тата) демонстративно плював на усіх та усе, особливо режим підготовки.
Перемога над Іспанією для хорватів стала останнім приємним моментом на мундіалі, далі команда програла два вирішальні поєдинки, проте найбільш дошкульний не тільки результат, а й те, як це відбулося. У півфіналі з Норвегією пролунала фінальна сирена, але 7-метровий вже був призначений, тож за нічийного рахунку його треба було реалізувати і готуватися до матчу за золото. Та молодий велетень-голкіпер норвежців Торбьорн Бергеруд кидок Златко Хорвата відбив і вже в екстра-таймі скандинави взяли своє. Вкотре одного лише класного захисту було замало для успіху. Атака ж у хорватів будувалася лише на неймовірному Домагоєві Дувняку, якому час від часу допомагав Желько Муса.
Ось так Хорватія програла сьомий поспіль півфінал великого турніру (Олімпіада, ЧС, ЧЄ). Але й це не завершило страждань команди. У поєдинку за третє місце вони почали на диво потужно (суперник мав більше доби переваги у відпочинку). Після третини другого тайму вигравали у 8 м’ячів і примудрилися все розтринькати, зокрема й зусиллями свого головного бомбардира Луки Ціндріча. Збірна ж Словенії під керівництвом культового наставника чорногорця Веселіна Вуйовича вперше взяла світові медалі.
Як Норвегії вдалося прибігти у фінал
Прорив турніру здійснила Норвегія. До Євро-2016 ця збірна мала статус хорошого середнячка. Рік тому у Польщі ця команда з молодим тренером Крістіаном Бергом впевнено дійшла до півфіналу, де зі скандалом у екстра-таймі програла німцям (33:34). У одному з моментів того матчу суперник випустив на майданчик зайвого гравця і не був покараний. Норвежці після матчу подали апеляцію, проте вона не мала успіху. Тепер ж у півфіналі доля повернула Норвегії усі борги. Норвегія на мундіалі разом з Німеччиною демонструвала тактично найбільш досконалу гру. За це відповідав старенький хорват Желько Томац, наставник дуже сильний у теоретичній площині. Втілювати ж його напрацювання мали Берг та його молоді помічники Борге Лунд та Стейнара Еге, легенди норвезької збірної. Останній відповідав за воротарів і команда мала прекрасну пару Бергеруд – Крістенсен не гіршу за французьку Омейе – Жерар. Головний ж козир команди – плеймейкер Сандер Сагосен, котрий у 21 рік вже двічі проголошувався найкращим молодим гравцем планети. Недарма вже цього року хлопця підписав ПСЖ, гандбольний філіал клубу не менш амбітний, ніж футбольний. Як тут не згадати, що ця прекрасна команда на мундіаля відбір не пройшла, поступилася у плей-офф Словенії. Поїхати у Францію підопічні Берга завдяки вайлд-кард від організаторів. Що ж, рішення це виявилося більш ніж вдалим.
Ну й наостанок про головний рекорд турніру – загальна аудиторія на трибунах під час усіх матчів склала понад півмільйона глядачів.