Різдвяний футбол під час війни
25 декабря 2017 admin 0 Comments
99
В избранное
25 декабря 2017, 10:53
Різдвяний футбол під час війни
Андрій Курдаєв
Різдвяний футбол під час війни
https://i.sportarena.com/2017/12/GettyImages-462915672.jpg
Ви, мабуть, колись чули цю історію. 25 грудня 1914 року під час Першої світової війни британські та німецькі військові відклали зброю, домовились не стріляти в одне одного протягом Різдва, і навіть трохи пограли у футбол.
…
- Vkontakte
- Google Plus
Ви, мабуть, колись чули цю історію. 25 грудня 1914 року під час Першої світової війни британські та німецькі військові відклали зброю, домовились не стріляти в одне одного протягом Різдва, і навіть трохи пограли у футбол.
Сам факт того, що Різдвяне перемир’я трапилося під час загальноєвропейської індустріальної війни небаченого доти масштабу, вражає свідомість. Дві групи солдат, розміщених у жахливих умовах протягом чотирьох місяців із завданням знищувати одне одного за будь-яку ціну, якось вирішили зробити перерву, поспівати разом колядок та зіграти у футбол. Ця подія була однією з найбільш неймовірних історій минулого століття.
Дванадцять місяців потому, у 1915-му, масшатаб та характер війни був набагато більш трагічним, ніж за рік до того. Мільйони людей загинули, недовіра та ненависть одне до одного засіли надто глибоко в серці. До 1918 року, не кажучи вже про 1945-й, коли більшість населення планети у тій чи іншій формі стали свідками банальності і безглуздості руйнування і вбивств, історія про перемир’я 1914-го могла видатися казкою.
Та листи додому від тих, хто знаходився в окопах, підтверджують не лише той факт, що люди по обидві сторони фронту тимчасово відклали завдання систематичного винищення одне одного, але й те, що вони сформували підрозділи зовсім іншого призначення – футбольні команди. Різдво 1914 року було чи не єдиним часом протягом усієї війни, коли здавалось, що це божевілля може припинитись. Нейтральні сторони і Папа Римський пропагували ідею Різдвяного перемир’я.
І справді, перед святом постачання зброї та набоїв були перервані напливом посилок з подарунками, листівок, харчів та напоїв по обидві сторони фронту, а з німецької сторони потягами на передову звозили навіть різдвяні ялинки. На деяких ділянках 24 грудня почалися формальні переговори про перемир’я, але братання між британськими та англійськими солдатами було спонтанним і стихійним. Коли колядки залунали з обох сторін, святкова сентиментальність, смуток та втома взяли своє, і через деякий час солдати вилазили з окопів та розминали ноги на нейтральній території. На багатьох ділянках західного фронту британцям протистояли німці, які до війни мешкали чи працювали в Об’єднаному Королівстві, і нерідко володіли розмовною англійською. Ризикуючи отримати кулю, вони вибиралися з окопів і викликали супротивника на перемовини.
Головним джерелом доказів існування перемир’я на Різдво 1914-го є листи додому від солдат та офіцерів, деякі з яких було опубліковано у місцевих газетах, переважно в Англії. 2 січня 1915-го Bolton Chronicle опублікували лист від пана Дж. Ей. Фаррелла: «пообіді відбулася футбольна гра, прямо на очах у супротивника». Пан Фаррелл, здається, мав на увазі гру між англійськими солдатами, в якій німці не брали участі. Власне, з листів можна зрозуміти, що у багатьох місцях перед тим, як німцям та британцям вдалось зіграти разом, було кілька менш вдалих спроб.
Однак і без того є чимало свідчень спілкування між солдатами з обох сторін з приводу футболу. 9 січня 1915 у випуску The Chester Chronicle можна було прочитати лист від молодшого капрала Хайнса, який стверджував, що зустрів на нейтральній території німця, який мріяв одного дня потрапити на матч Арсенала та Тоттнема. Та ще за кілька днів до того у The Times з’явилась одна із найбільш відомих історій, що стосуються перемир’я і футболу.
Вони надрукували листи Воєнно-медичного підрозділу Королівської армії, що описували футбольну гру між британськими військовими та солдатами німецького 133-го саксонського полку. Перед грою німці навіть співали «Боже, врятуй короля» разом з британцями. Гра нібито завершилась із рахунком 3:2 на користь німецьких солдат. Полкові записи останніх підтверджують факт гри: “ворота збудували з касок, а якийсь шотландець приніс м’яч”.
Ця гра була далеко не єдиною, що відбулась на Різдво 1914-го на західному фронті. 31 грудня 1914-го The Newcastle Evening Mail опублікували інтерв’ю зі старшиною розташованої у той час під Іпром 6-ї Чеширської територіальної армії Френком Нейденом, який саме був у Ньюкаслі у тимчасовому звільненні.
“На Різдво один із німців вийшов з окопів з піднятими руками. Наші хлопці вийшли зі своїх, ми зустрілися посередині, і решту дня браталися, обмінювалися їжею, цигарками і сувенірами. Німці принесли ковбасу, ми принесли нашої їжі. Шотландці заграли на волинках, і ми трохи розважились як у старі добрі часи, навіть зіграли у футбол, і німці до нас долучились. Вони сказали, що стомилися від війни, і що мріють, щоби вона якнайшвидше закінчилась. Вони були в захваті від нашого спорядження, і хотіли обміняти кишенькові ножі і інші речі. Наступного дня ми отримали наказ припинити спілкування і братання з ворогом, але ми не вели вогонь протягом всього дня, а німці не стріляли в нас”.
Розповідь Френка Нейдена знаходить своє підтвердження у спогадах іншого солдата 6-ї Чеширської територіальної армії Ерні Вільямса, котрий у 1983 році уже в дуже поважному віці розповів наступне: «Незрозуміло звідки взявся м’яч, я не знаю точно, але його принесли вони, а не ми. Вони спорудили ворота, і один хлопець став у них, і ми просто ганяли м’яч. Гадаю, що нас було кілька сотень – тих, хто брав участь».
Є докази цілого ряду випадків футбольних ігор між британськими та німецькими військовими на Різдво понад сторічної давнини, і цей день мирного спілкування, колядок, випивки та футболу призвів до більш тривалого перемир’я на багатьох ділянках фронту. Листи солдат підтверджують, що вогонь часто не вівся і в День подарунків, а в окремих місцях – до Нового року чи навіть довше. Однак перемир’я не розповсюдилось на всю лінію фронту, і деінде і на Різдво продовжувались бої та гинули люди. Ось що пише Ерік Сасс: «За словами британських очевидців, німецькі підрозділи із Саксонії часто охоче браталися, можливо через спільну етнічну спадщину із англо-саксонцями, у той час як прусcи були менш схильні до прояву дружніх жестів, можливо тому, що вони були під жорстким контролем відданих своїй справі прусських офіцерів. У той же час союзники, солдати з французських, бельгійських та індійських загонів, були, звісно, менш охочими брататися з загарбниками, які окупували їх рідну землю, а в окремих випадках – їх власний дім. Також, незалежно від національності, окремі люди просто не могли відволіктись від ненависті до ворога. Баварський зв’язковий Адольф Гітлер, наприклад, за словами одного зі своїх напарників, скаржився на перемир’я: «Про щось подібне навіть мови не може йти у воєнний час».
Подібної точки зору дотримувалося і британське військове керівництво, яке, отримавши перші новини про спроби братання ще 18 грудня, оголосило, що каратиме за подібні витівки, які «руйнують бойовий дух». Керівник Першої армії генерал Дуглас Хег заборонив такі контакти під загрозою розстрілу. Однією з причин того, що детальних описів фронтових футбольних матчів між британцями та німцями не так багато є те, що переважна більшість остерігалися визнавати, що вони брали в них участь. І британські, і німецькі солдати таким чином серйозно порушували накази, і ризикували своєю шиєю.
Згідно автору документального фільму Peace in No Man’s Land Дену Сноу, тому і жодного офіційно організованого матчу відбутися не могло. Солдати просто часом виходили поганяти м’яч, і це була лише одна з багатьох невеличких розваг, які дозволили собі вояки під час короткочасного перемир’я. Набагато більше часу вони проводили, збираючи мертві тіла своїх товаришів по службі, які могли тижнями гнити поміж окопів, а вже опісля чоловіки знаходили час трохи забутися в грі. Ось що згадує у одному з листів додому штаб-сержант Першого батальйону Гренадерського гвардійського полку Клемент Баркер: «Німець виглянув з окопу – ніяких пострілів, наші теж не стріляли. Кілька хлопців вилізли з окопів, та позабирали мертвих, щоб похоронити. Далі хтось з наших кинув м’яча та ми почали грати в футбол з німцями».
Ніхто не плекав марних надій на те, що перемир’я буде тривалим. Люди розуміли, що це – всього лише мить взаєморозуміння та співчуття. Протягом наступного тижня двох солдати на різних ділянках фронту оголошували відновлення війни. З листа капітана Стоквела з Королівських вельских фузілерів: «О 8-30 ранку в День подарунків я здійснив три постріли в повітря і підняв прапор з написом «Щасливого Різдва». Німецький капітан зійшов на парапет, вклонився і двічі вистрілив у повітря. Знову почалася війна». Більше ніхто не грав у футбол.
Однак пам’ять про Різдвяне перемир’я залишається винятковим спогадом, короткочасною перервою воєнної агресії, а не першим кроком до припинення кровополиття, на який багато хто сподівався. Спонтанно зігравши у футбол на Різдво, солдати продемонстрували, що щось дорогоцінне, благородне і людяне вижило посеред різні. В якийсь момент вони були не британцями і німцями, а хлопчаками, що люблять поганяти м’яча.